Кожен експонат в музеї – це окрема історія…

290835800_360340076169348_8236675786074575190_n
         В музеї фольклору Гната Танцюри було започатковано серію публікацій «Історія музейного експонату».
         Цього разу ми познайомимо вас з видання книги Гната Танцюри «Записки збирача фольклору».
      Гнат Трохимович Танцюра по праву займає видатне місце серед славної когорти українських фольклористів та етнографів. Його рукописна спадщина багата і різноманітна.
      Упродовж сорока шести років від ста п’ятдесяти інформаторів збирач записав 500 пісень; близько тисячі казок, легенд, переказів, усмішок та анекдотів; 1536 прислів’їв і приказок; 615 загадок; 144 зразки інструментальної музики (танців); сотні замовлянь, голосінь, повір’їв, прикмет, матеріалів до народного хліборобського календаря тощо.
    Основна спадщина збирача зберігається у інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського Національної Академії наук України, де у відділі рукописних фондів було створено окремий фонд, який нараховує 68 одиниць зберігання, й охоплює понад десять тисяч архівних аркушів.
        Науково-методичний посібник «Записки збирача фольклору» Г. Танцюри ввійшов до золотого фонду української фольклористики. У посібнику узагальнено збирацький досвід автора, надано практичні рекомендації по вивченню і записуванню фольклорно-етнографічних матеріалів .
        «Записки збирача фольклору» за своїм значенням перевершили всі відомі в українській фольклористиці праці на цю тему й стали настільною книгою багатьох аматорів усної народної творчості.
           На них виховане ціле покоління сучасних збирачів народних перлин. Зокрема, відомий збирач Микола Зінчук наголошує:» Гнат Трохимович Танцюра був прикладом для мене.
    Він дав мені поштовх до фольклористично-збирацької роботи». Можу з впевненістю сказати, що якби не його книжечка, то не було б із мене збирача фольклору. І, мабуть не один я зайнявся фольклором під його впливом».
         
        Гнат Трохимович у своєму вступному слові до першого видання книги у 1958 році, підкреслює, що поштовхом для написання цієї праці стала участь у республіканській нараді збирачів фольклору, скликаній Інститутом мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР у січні 1957 року. Виступи на цій нараді, дружні розмови з науковими працівниками і збирачами фольклору переконали його в тому, що таку роботу треба зробити. Наслідком цього і з’явились «Записки збирача фольклору».
   
 Танцюра зауважує, що ця книга аж ніяк не претендує на повне і всебічне дослідження чи узагальнення способів стаціонарного збирання фольклору.
Це звичайна розповідь про те, як один збирач, постійно проживаючи в одній місцевості протягом довгого часу збирав народну усну творчість, якими прийомами при цьому він користувався і які це дало наслідки.
           Автор сподівається, що ця скромна робота декому підкаже, як починати збирання фольклору, декому допоможе продовжувати вже почату роботу.
      І якщо ця книжечка пригодиться збирачам фольклору, і вони своїм самовідданим трудом поповнять, збагатять скарбницю нашої народної творчості, то він буде радий, бо в цьому і полягає мета даної роботи.
        Дана праця побачила світ понад 60 років тому. У зв’язку з святкування 100-річчя від дня народження відомого фольклориста було здійснено перевидання цієї книги.
    Питання методики записування усної народної творчості стоять у центрі найважливіших проблем сучасної фольклористичної науки і практики.
      Тому осмислення нагромадженого Г.Т.Танцюрою досвіду має загальнотеоретичне значення. Це стосується як принципів збирацької діяльності в цілому, так і особливостей методики записування художніх зразків різних жанрів. Ця праця і сьогодні дає цінні поради по вивченню й записуванню фольклорно-етнографічних матеріалів.
        Діяльність видатного українського збирача духовних скарбів Гната Трохимовича Танцюри засвідчила: сільський учитель високо піднісся над рівнем звичайного аматорства й сягнув вершин професійної майстерності в справі записування, осмислення і популяризації усної народної творчості.
            Для того, щоб не гинула, не вмирала пісня – душа народу, процвітала Україна.
Вы можете оставить комментарий, или ссылку на Ваш сайт.


Оставить комментарий