Рубрики 
Метки: 
Новоселівка – один з найвідоміших центрів південно-східного Поділля, відомий давніми гончарнимитрадиціями, красою та своєрідним характером керамічних виробів.
До 135-річчя від дня народження Якима Герасименка працівниками Новоселівського сільського клубу було підготовлено слайд-презентацію.
У 20-ті роки минулого століття тут жили й творили видатні майстри-брати Яким та Яків Герасименки, учасники Всесоюзних та Міжнародних художніх виставок. В діяльності творчого тандему братів Якима (28 серпня (9 вересня) 1888 — 21 січня 1970) та Якова Герасименків (14 жовтня (26 жовтя) 1891 — 24 квітня 1969), творчість яких неможливо розділити, бубнівське гончарство у 20–30-х роках ХХ ст. досягло найвищого художнього рівня.
Наставником і учителем братів був батько – гончар Агафон Якимович Герасименко (1862–1925), учень Андрія Гончара (1823–1926). Саме Андрій Гончар був фундатором школи бубнівської підполивної орнаментики та династії майстрів, що її продовжували й розвивали.
Допомагати батькові першим почав Яким, талант якого проявився у формуванні посуду. Молодший син Яків виявив здібності в оздобленні та розписі. Згодом брати стали працювати самостійно, успадкувавши від батька багатовікові навички і кращі традиції бубнівських майстрів, які вони піднесли на ще вищий рівень.
Творчість братів увійшла в історію мистецтва як: бубнівське гончарство 20–30-х років ХХ ст., яке досягло найвищого художнього рівня в Україні.
Виготовляли Герасименки ужитковий посуд, який користувався великим попитом: миски, горщики, глечики, макітри, ринки, цідильники, вареничниці, барильця, банки, куманці; дитячі іграшки, каганці, ліхтарі тощо. Гончарі не копіювали старовинні зразки, а переосмислювали давні традиції. Вони самі продавали свої вироби.
1.
Найбільш виразно це простежується у виробах, що були створені у період їхнього перебування в Києві, куди митців запросили у 1935 році разом з багатьма іншими відомими майстрами до роботи в Центральній експериментальній майстерні, що займалася підготовкою Першої республіканської виставки українського народного мистецтва. Майстерню при Київському державному музеї українського мистецтва на території Києво-Печерської лаври називали ще Лаврською школою.
Керівником школи був Володимир Миколайович Гагенмейстер – мистецтвознавець та художник-графік. Для слухачів школи читали лекції, проводили практичні заняття з історії мистецтва, технології та композиції відомі вчені, діячі культури. Основним принципом навчання було – не заважати, не втручатись у творчий процес народних майстрів, а лише при потребі бути консультантом та порадником.
Народним майстрам читали лекції з історії мистецтва, технології та композиції відомі вчені і діячі культури. Основним принципом було – не втручатись у творчий процес народних майстрів, а лише бути професійними консультантами, щоб народні традиції українських майстрів увійшли в світовий контекст мистецтва.
Саме під час тих навчань брати Яків та Яким Герасименки, Іван Гончар познайомилися з Марією Примаченко. Це знайомство спонукало її до цікавого експерименту в кераміці.
Безцінний досвід спільного творчого спілкування та праці народних і професійних майстрів був продемонстрований на Першій республіканській виставці українського народного мистецтва 1936 року. Більше сотні предметів, виконаних руками братів Герасименків, експонувалися в центрі виставкової зали, найпочесніше місце займали столовий та чайний сервізи.
Це були перші в історії українського гончарства сервізи столового посуду, що відзначалися нестандартністю форм, оригінальністю орнаментального оздоблення і були розраховані на потреби не тільки сільського, але й міського споживача.
Брати Герасименки були нагороджені дипломами першого ступеня, їм були присвоєні звання заслужених майстрів народної творчості України. У 30-і роки їхні твори також експонувалися на виставках у Німеччині, Франції, Чехословаччині, Австрії, а в Парижі та Лондоні їм були присуджені найвищі нагороди – золоті медалі та присвоєно звання заслужені майстри народного мистецтва з 1936 року.
Під впливом успішної виставки у 1938 році та з ініціативи Всеукраїнського об’єднання «Укрхудожспілка» в селі Новоселівка було створено артіль імені Комінтерну, яку очолили талановиті гончарі. Яким та Яків Герасименки багато зусиль доклали для налагодження її роботи, було відкрито школу, яка займалася підготовкою молодих гончарів. Але на повну силу артіль не запрацювала – завадила війна.
У повоєнний 1946-й рік артіль поновила роботу. Разом з братами працювали ще 14 сільських гончарів, які виготовляли й розписували ужитковий посуд. Керував артіллю Яким Герасименко, а Яків Герасименко працював художнім керівником. В 1958 році артіль було закрито, а бубнівський гончарний промисел після її розвалу перетворився на кустарний. Герасименки продовжували творити в домашніх умовах, не раз посилали на виставки свої роботи й отримували за них нагороди.
Вони творили яскраві композиції на декоративних блюдах, кахлях. Створювали яскраві, традиційні за формою, оздоблені рослинними та геометричними орнаментами куманці, барильця, баньки, баклаги, кахлі, тарілки, полумиски, блюда, гладущики, горщики, іграшки, фігурний посуд, а також чайні та столові сервізи.
1.
Майстри виготовляли також полив’яний цеглясто-червоний посуд, розписаний рудим, зеленим та білим ангобами. Після другої світової війни їхні декоративні тарелі, блюда, посуд експонувалися у Вінниці, Києві, Москві, Ленінграді (нині Санкт-Петербург), Парижі, Нью-Йорку, за що автори неодноразово удостоювались золотих медалей. Продовжувачкою традицій Якова та Якими Герасименків називають їхню племінницю Фросину Іванівну Міщенко – заслуженого майстра народної творчості, члена Національної спілки майстрів України.
Фросина Міщенко також виростила цілу когорту талановитих майстринь. Серед її учениць – Шпак Тетяна, заслужений майстер народної творчості, Валентина Живко, Тетяна Дмитренко. Шпак Тетяна Іванівна є директором Новоселівського музею-садиби братів Герасименків, який відкрито в хаті, де народились відомі майстриу 1988 році з нагоди 100-річчя від дня народження Якима Герасименка.
В музейній експозиції представлено роботи місцевих бубнівських майстрів, які спеціалізувалися в основному, на виготовленні ужиткового посуду (мисок, макітер, горщиків), а також робили будівельну кераміку (з XVІІ ст.. – круглі кахлі). Особливе місце серед виробів посідали керамічна іграшка, дрібна пластика (ікони, хрестики, тощо). Зберігаються роботи видатних братів-гончарів і в сільському клубі.
