Гайсинська центральна бібліотека продовжує інформувати гайсинчан про видатних особистостей, іменами яких названі вулиці в нашому місті.

    В новому буклеті із циклу «Нові імена на карті Гайсина» розповідаємо про Миколу Леонтовича, ім’ям якого перейменовано вулицю Дзержинського.

     Леонтович Микола Дмитрович — український композитор, хоровий диригент, громадський діяч, педагог. Автор відомих народних пісень для хору «Щедрик», «Дударик», «Козака несуть». Його називають “Українським Бахом” за величезний внесок у розвиток хорової музики.

      Народився він 01 грудня 1877 року в селі Монастирок Брацлавського повіту Подільської губернії в сім’ї сільського священика. Раннє дитинство пройшло у селі Шершнях Тиврівської волості Вінницького повіту. Початкову музичну освіту Леонтович здобув у батька, який грав на віолончелі, скрипці, гітарі та деякий час керував хором семінаристів.

      У 1887 році Леонтович вступив до Немирівської гімназії. У 1888 році, через брак коштів, батько переводить його до Шаргородського початкового духовного училища, де вихованці утримувалися на повному пансіоні. В училищі він опанував спів по нотах і міг вільно читати складні партії в церковних хорових творах.

     1892 року Леонтович вступив до Подільської духовної семінарії в Кам’янці-Подільському, де вивчав теорію музики та хоровий спів, опанував скрипку, фортепіано, деякі духові інструменти, почав обробляти народні мелодії, беручи за взірець обробки М. Лисенка.

    1898 року Леонтович закінчив духовну семінарію й вирішив працювати вчителем у сільських школах і водночас самотужки удосконалювати свою музичну освіту. У селі Чукові він організував самодіяльний симфонічний оркестр, який виконував українські мелодії та п’єси російських та українських композиторів. 1901 року він видав перший збірник пісень з Поділля. 1903 року вийшов другий збірник подільських пісень з посвятою М. Лисенкові.

    З 1904 по 1908 Микола Леонтович працює на Донбасі викладачем співу та музики у місцевій залізничній школі. Але був змушений повернутися на Поділля, у місто Тульчин, де викладав музику і спів у Тульчинському жіночому училищі для дочок сільських священиків.

    У той час створив багато хорових обробок, зокрема славнозвісний «Щедрик», а також «Піють півні», «Мала мати одну дочку», «Дударик», «Ой зійшла зоря» та ін. У Тульчині знайомиться з композитором Кирилом Стеценком. 1914 року він створив хорову обробку народного “Щедрика”. А на Різдво, 7 січня 1917-го, її вперше виконав хор Олександра Кошиця у Київському університеті Святого Володимира. Згодом хор Кошиця неодноразово виступав із “Щедриком” за океаном

    Із встановленням Української Народної Республіки Леонтович переїздить з Тульчина до Києва, де починає активну діяльність як диригент і композитор.

   Під час захоплення Києва денікінцями, які переслідували українську інтелігенцію, змушений утікати до Тульчина. Засновує першу в Тульчині музичну школу. 1919—1920 року працює над першим великим симфонічним твором — народно-фантастичною оперою «На русалчин великдень» за однойменною казкою Б. Грінченка. Опера так і залишилася недописаною – через півстоліття її завершив композитор Мирослав Скорик.

   В ніч з 22 на 23 січня 1921 року композитор перебував у свого батька у селі Марківка Гайсинського повіту, де був убитий агентом ВЧК Грищенком, який напросився в хату переночувати, назвавшись чекістом, що проводить боротьбу з бандитизмом. Вранці невідомий пограбував будинок, застреливши Миколу Леонтовича. Текст рапорту, що розкриває ім’я вбивці композитора було оприлюднено лише у 1990-х роках.

  Найвищим досягненням композитора вважаються пісні «Щедрик» та «Дударик», в яких Леонтович досягнув максимальної ритмічної організації. Особливо популярним був і залишається «Щедрик».

    В усій своїй цілісності творчість Леонтовича є безцінним скарбом української національної музики.

Сьогодні ім’ям Леонтовича названі вітчизняні музичні колективи та навчальні заклади, вулиці у Києві та інших українських містах.

Меморіальний музей Леонтовича працює у місті Тульчин Вінницької області. 1977 року було відкрито музей М. Леонтовича у селі Марківка, неподалік від місця його поховання.

Сучасна хорова українська музична культура по праву може пишатись таким самородком, яким був Микола Леонтович.

І тепер і в Гайсині є вулиця цього видатного композитора.