26 вересня відзначається 130 річниця від дня народження Микити Павловича Годованця, видатного байкаря України.

      Микита Годованець має певне відношення до Гайсинського краю. Гайсинська центральна бібліотека до цієї дати підготувала віртуальну виставку – пам’ять «Слово – це те, що житиме вічно».

         https://www.facebook.com/ufqcbycmrf/videos/265553226441625

     Микита Павлович Годованець народився 26 вересня 1893 р. у с. Вікнина на Кіровоградщині (нині Гайсинський район Вінницької області) у селянській родині. Закінчивши Степашківську вчительську школу, працює вчителем в Орлівці, потім – у Бубнівці на Гайсинщині. Навчає селянських дітей, пробує писати вірші. У неспокійному передгрозовому 1914-му році призвали до війська, служив у Естонії.

     Демобілізувавшись із армії, їде до Києва, де влаштовується на підготовчі курси для вступу в університет, а водночас – і на кооперативні курси, де готували кадри споживчої кооперації.

    Незабаром одержав призначення інструктором споживчої кооперації у Кам’янець-Подільський. За певних обставин він лише в листопаді 1918 р. нарешті потрапив у Кам’янець-Подільський. Гарне старовинне місто одразу причарувало письменника. Та невдовзі він повертається до вчителювання. Влаштовується в Голосківську школу, що неподалік Кам’янця-Подільського.

     Одночасно співробітничає в редакції журналу “Сільська біднота”. Пише байки, вірші, друкується. У 1927 -1932 роках вийшло ряд цікавих збірок гумористичних творів М.Годованця: “Незаможник Клим”, “До добробуту й культури”, “Парася на парастасі”, “Будяки”, “Довгоносики”, “Трактор і рало” та інші.

     Невдовзі письменник переїжджає до Вінниці, Харкова, Києва. На жаль, цей період його життя виявився досить трагічним. У січні 1937 р. його заарештовують. А далі – тривала перерва, яка розтяглася на довгих два десятиріччя: вже відомий та той час письменник відбував термін покарання на Колимі.

   Перебував він там з 1937 по 1942 рр. Далі деякий час працював на Півночі, потім жив у Абхазії, згодом на Харківщині. А в 1954 р. власті дозволили письменнику переїхати на Хмельниччину і поселитися у Кам’янці-Подільському. Лише у вересні 1957 р. Микиту Павловича було реабілітовано.

      Кінець п’ятдесятих-шістдесятих років був періодом справжнього творчого розквіту таланту сатирика. З’являються друком його нові книги: “Байки”, “Осел на хаті”, “Заяча математика”, “Ріка мудрості”, “Конвалія і лопухи”, “Афоризми сатирика” та інші. Загалом за кам’янецький період творчості ще за життя письменника побачили світ 20 його книг. А до кінця життєвого і творчого шляху назбиралося понад 30 книг – більше тисячі художніх творів.

     А ще Микита Павлович поставив перед собою велику і благородну мету: подарувати українському читачеві скарби світової мудрості і дотепності. Він перекладає і переспівує багатющу спадщину байкарів різних народів, починаючи від Езопа.

    27 серпня 1974 р. М.Годованець відійшов у вічність. Похований він на старому міському кладовищі м. Кам’янця-Подільського. Тут він прожив понад двадцять своїх останніх років. Древній Кам’янець до сьогодні називають столицею байки, адже сюди, до Годованця з’їжджалися байкарі та сатирики, вподовж багатьох років тут традиційно проводилися свята байки. У 1993 р. було засновано обласну премію ім. М.Годованця, лауреатом якої стали багато митців в галузі літератури та популяризації української мови.