10 червня 1901 року в селі Зятківці народився Гнат Трохимович Танцюра – український фольклорист, етнограф, краєзнавець, педагог. Закінчив Вінницький педагогічний інститут, учителював. З юнацьких років захопився збиранням фольклору.

   У 1912 році закінчив церковно-приходську школу, а в перші роки радянської влади – Зятковецьку трудову семирічну школу й педагогічні курси в м. Гайсині, і з вересня 1921 року був призначений учителем в рідне село.    Деякий час працював вихователем Гайсинського і Дашівського дитячих будинків. 1928 року вступив до Харківського музично-драматичного інституту, але через хворобу (гемофілію) був змушений залишити навчання й повернутися в Зятківці.

        1932 року заочно закінчив мовно-літературний факультет Вінницького інституту соціального виховання (нині – педагогічний університет ім. М.М.Коцюбинського), працював учителем середньої школи в селі Клебань Тульчинського району на Вінниччині. З 1944 року по 1951 – викладач української мови та літератури Гайсинської середньої школи № 4.

    Першу цеглинку любові до народної творчості заклала сім’я. Тут любили слухати голосне читання художньої літератури, співати хором. Перші записи фольклору Гнат Танцюра почав роботи у 1916 році, коли йому виповнилось 15 років. Він не лише записував пісні, поговірки, загадки, а й вивчав етнографічний матеріал свого села.

   Рукописна збирацька спадщина Т.Танцюри надзвичайно багата і різноманітна в жанровому плані. Впродовж сорока шести років збирач записав близько п’яти тисяч пісень, 929 казок, легенд та анекдотів 1536 прислів’їв та приказок, 615 загадок, 144 танці, сотні замовлянь, голосінь, повір’їв, рецептів народної медицини.

   Від обдарованої народної співачки Явдохи Микитівни Сивак (Зуїхи) фольклорист записав і підготував до друку 1008 пісень, 156 загадок, байок, переказів і чимало іншого етнографічного матеріалу. Книга «Пісні Явдохи Зуїхи» побачила світ вже після смерті Гната Танцюри. Це поетичний пам’ятник талановитій дочці українського народу, яка обезсмертила славне ім’я Танцюри. Такого аналога не знайти в усій світовій фольклористиці.

  Гнат Танцюра вважав усну народну творчість джерелом національних художніх традицій, виразником народної самосвідомості. Будь-які матеріальні цінності не можуть замінити духовного багатства нашого народу: ліричну пісню, милозвучну українську мову, славетну історію.

   Це все багатство дійшло до наших часів, бо передано видатним фольклористом в такому ж вигляді з великою любов’ю майбутнім поколінням.

   Багаточисленна рукописна спадщина – надзвичайне надбання подільського фольклору, без якого неможливо уявити собі повноцінний розвиток суспільства.

   Впродовж сорока шести років він записав від ста п’ятидесяти інформаторів 5 тис. пісень, 928 казок, легенд, переказів, 1536 прислів’їв, 615 загадок, 800 весільних пісень, 200 записів дитячого фольклору.

   Гнат Танцюра автор великої і цінної фольклористично-етнографічної праці «Весілля в селі Зятківцях», також історії села Зятковець «Зятківці Історико-соціалогічні нариси». Народні традиції, звичаї, фольклор Поділля склали основу творчості Г.Т.Танцюри. Танцюра виріс з народного кореня і жив, не відриваючись від нього. Помер в 1962 році, похований в м.Гайсині.

    З нагоди річниці від дня народження фольклориста в музеї організовано виставку «Гнат Танцюра – невтомний збирач народних перлин».