31 січня 2025 року у селах Рахни та Семирічка на будівлях  сільських закладах культури відкрили три меморіальних дошки нашим землякам, що полягли у бою з російськими окупантами – Віталію Бартошу, Анатолію Кичикулову та Олександру Левчуку.

  У Рахнах відкрили дві дошки старшому лейтенанту Віталію Валерійовичу Бартошу та солдату Анатолію Олександровичу Кичикулову.

є

є

  Віталій Валерійович народився 20 серпня 1998 року у в селі Рахнах. Навчався в місцевій сільській школі. Маючи лише 14 років, вирішив бути військовим, бо змалку любив усіх захищати, а загострене почуття справедливості лише ще більше сприяло вибору майбутнього фаху. Пішов навчатись до Тульчинської загальноосвітньої школи з посиленою військово-фізичною підготовкою.

     Згодом вступив у Львівську академію, а ще за якийсь час перевівся у 128-му окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду на посаду командира гірсько-штурмового взводу. Був у зоні АТО та ООС, виводив з оточення побратимів.

     06 березня 2022 року Віталій Валерійович у складі 128 гірсько-штурмової Закарпатської бригади прийняв останній важкий бій з ворогом. Віталій Валерійович – старший лейтенант указом Президента України від 16 березня №140/2022 був посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

  Анатолій Олександрович Кичикулов народився 30 вересня 1990 року, і не дожив лише тиждень до свого дня народження, і тепер йому назавжди 32…

   До лав Збройних Сил хлопчина був призваний 07 липня 2023 року. Службу проходив солдатом-стрільцем у 81 ОАеМБр.

   Його життя обірвалося 22 вересня 2023 року в районі населеного пункту Білогорівка Луганської області під час виконання бойового завдання, внаслідок отриманого вогнепально-кульового поранення під час стрілецького бою з противником.

     На жаль, травми виявилися досить складними і врятувати нашого земляка не вдалося.

    28 вересня 2023 року поховали Анатолія Олександровича на сільському кладовищі в Рахнах на Алеї Слави.

    27 вересня 2024 року, в Гайсинському РТЦК та СП відбулося урочисте вручення нагороди – ордена «За мужність» ІІІ ступеня, рідним загиблого Героя.

є

є

є

     У Семирічці відкрили дошку солдату Олександру Васильовичу Левчуку. Олександр Васильович народився 31 березня 1990 року в родині колгоспників. Навчався в Рахнянській середній школі. Після отримання загальної освіти вступив до Немирівського коледжу, здобувши професію столяра, а згодом і водія.

є

є

   Свою трудову кар’єру розпочав столяром в Гайсинській ЖЕК. Працював в лісгоспі водієм. Олександр любив подорожувати та їздити у різні куточки України, тому і став далекобійником.

    Після вторгнення росіян неодноразово возив вантажі у гарячі точки, де точилися гарячі бойові дії. Не уникаючи призову, у жовтні 2023 року був мобілізований у лави ЗСУ. Два місяці проходив підготовку на Львівщині, а потім одразу поїхав у зону бойових дій на Схід України.

   Був працьовитим та спокійним чоловіком, займався господарством, допомагав батькам. Має чудову кохану дружину та маленьку п’ятирічну донечку. Будував великі плани на життя, мріяв повести свою принцесу у перший клас, але не судилося…Тепер йому навіки 33…

     Олександр Васильович загинув 10 січня 2024 року поблизу населеного пункту Первомайське Покровського району на Донеччині, при виконанні обов’язків з військової служби під час мінометного та танкового обстрілу противника, і з честю та до кінця виконавши свій службовий обов’язок.

     Поховали Олександра Левчука 15 січня 2024 року на кладовищі у с. Семирічка з усіма військовими почестями.

є

   Молитва і наша вічна шана… Це те, що кожен з нас має робити для полеглих синів та дочок України. Саме молитовна пам’ять про тих, хто своє життя поклав заради збереження миру та цілісності Української Держави, є проявом нашої вдячності відважним Героям, нашого болю від втрати кожного і кожної з них.

     Царство Небесне та вічна пам’ять усім борцям за волю та Незалежність Україні!