Рубрики 
Метки: 
Серед експонатів музею фольклору Гната Танцюри чільне місце займає фісгармонія.
Фісгармонія — язичковий пневматичний клавішний музичний інструмент, звукивидобуваються коливаннями металевих язичків під дією струменю повітря, яке накачується двома ножними педалями. Звучання фісгармонії нагадує орган.
Вперше цей спосіб звуковидобування (за зразком китайської губної гармоніки) застосував органний майстер Ф. Кіршнік, що працював у Петербурзі в 1784 на інструменті власного виготовлення. У 1790 учень Кіршніка — Ракніц (Раквіц) застосував проскакуючі язички в оркестріоні Г. Фоллера. Слідом за ним подібні інструменти, які використовували повітронагнітальні пристрої, створили Н. Мельцель у Відні 1804р., Л. Зауер в Празі 1805 р. Творцем фісгармонії вважається Г. Греньє, що створив у 1810 р. «Орган з виразом», в якому застосований набір планок з металевими голівками. Його удосконалили І. Бушман в Берліні 1816р. і А. Хекла у Відні 1818 р. Останньому й належить назва Фісгармонія. У 1848 році А. Дебен виготовив фісгармонію у формі піаніно, форма якої збереглася і донині.
Фісгармонія має 1-2 мануали, 6-20 регістрів. Клавіатура поділяється на ліву і праву, тобто усередині знаходяться 2 самостійно діючий пристрій планок, які мають свої регістри. Протягом 19 ст. в конструкцію фісгармонії були введені різні удосконалення. У 19 ст. інструмент отримує поширення в Америці. Хоча у виконавців США використовувався протилежний принцип — повітровсмоктуюча система.
В Англії подружжя Пем та Філ Флюк (Музей язичкових органів та фісгармоній) багато років колекціонують язичкові музичні інструменти; вони відновили унікальний екземпляр, що підтримує стрій 53-х рівневих ділень октави у 2006 році, або більш ніж через 130 років від початку його існування. .
У кінці 19-20 ст. ст. фісгармонія отримала широке поширення в побуті: оригінальної літератури для інструмента не було створено і на ньому виконувалися перекладення, транскрипції. Популярність фісгармонії почала спадати.
Фісгармонія мала поширення також серед окремих народних меншин в Європі — наприклад, серед німецьких поселенців на території Російської імперії . Фісгармонію можна було побачити в більшості осель німецьких поселень, які пізніше були затоплені Клебан-Бикським водосховищем в Донецькій області майже до 1938 року.
У XIX — I пол. XX ст. фісгармонії були поширеним інструментом в католицьких костелах Галичини, Закарпаття, Буковини, а також у лютеранських церквах. Якщо громада не могла придбати орган, то вона, принаймні, намагалась завести фісгармонію. Ще і дотепер у багатьох костелах Галичини можна побачити фісгармонії. Найбільше відомою фабрикою, яка виготовляла фісгармонії була Фабрика органів костьольних і гармоній Яна Слівінського у Львові, яка діяла з 1876 по 1903 рік і містилась у власному будинку на вулиці Коперника, 16 у Львові.
Була фісгармонія і в костьолі святого Яна Непомуцена в с.Куна.
Батько Гната Танцюри мріяв про те, щоб син віддався справі, яка споконвіків була найголовнішою для Танцюр – хліборобству. Та дарма Трохим Іванович наділив сину шматок землі. Не був би Танцюра самим собою, якби не досяг бажаного: через сільську раду в оренду здав свій наділ, допомогли грішми сестри, поїхав до Куни, що за Гайсином, і купив у польському костьолі села свою найбільшу втіху, найпершого помічника – фісгармонію.
Старезний, з вичовганими педелями німецький інструмент чимало попрацював за свій довгий вік, багато перечув і перебачив: схилені коліна бачив, чув нестримні голосіння старців і піснеспіви калік. Був свідком Коліївщини і кріпацьких бунтів. На ньому грали безсмертні твори Моцарта, Баха, виконували релігійні псалми.
Наталя Громова, дочка фольклориста, згадувала : «Батько, як бачу, підходив до фісгармонії, зручно сідав, опускав на клавіші пальці і починав грати. Інструмент раптово ожив, стрепенувся радісно від цього дотику, коли Гнат Трохимович починав грати. Перебував у полоні цариці-музики і лиш за виразом обличчя було видно, яку радість приносить йому народжена ним мелодія».
Тож, прислужилась фісгармонія Гнату Танцюрі: віднині загомоніла народними мелодіями, допомагала у справі записування пісень, на ній перевіряв тотожність зроблених ним записів, їх справжнього звучання. В останні роки вірний помічник морально підтримував, надихав важко хворого піснезнавця, нагадуючи давно минулі роки.
І сьогодні цей музейний експонат, нагадує про Гната Танцюру, якому судилося повернутися у пам’яті вдячних земляків, в пошані людей, в українському слові, такому ж вічному як і пам’ять.
Тож, запрошуємо до музею фольклору, доторкнутись до світлої пам’яті нашого славетного земляка!
