Вулиця Суворова рішенням 37 сесії Гайсинської міської ради від 30 серпня 2022 року перейменовано на вулицю Марії Примаченко.

     Марія Примаченко – видатна українська художниця XX століття, лауреатка Державної премії України імені Тараса Шевченка, твори якої увійшли до скарбниці світового мистецтва.

        Марія Примаченко була художницею-наївісткою, художницею-примітивісткою, мисткинею, мудрими вчителями якої можна називати Бога та природу. Вона створила свій – химерний, загадковий і чарівний світ, черпаючи образи в українському довкіллі та власній уяві. Науковці досі сперечаються про те, чим насправді є роботи Примаченко – графічним живописом чи живописною графікою.

    Мабуть, це не так уже й важливо, особливо беручи до уваги той факт, що барвистий жіночий світ Марії Примаченко досі неабияк бентежить і полонить уяву численних молодих митців і мисткинь – послідовників, поціновувачів і навіть плагіаторів та епігонів. А значить – сотворений нею світ заслужив право існувати.

      12 січня 1908 року в селі Болотня на Київщині в родині Примаченків народилася дівчинка, яку нарекли Марією. Не дивно, що у майбутньому вона стане видатною художницею, адже зростала в сім’ї майстрів. Батько займався різьбленням по дереву, був теслею, мати – знана майстриня-вишивальниця, бабуся – писанкарка. Від них Марія успадкувала мистецький хист та вміння переносити побачене на полотно.

   Проте дитинство дівчинки було затьмарене страшною хворобою – поліомієлітом (високоінфекційне захворювання, яке вражає нервову систему та може привести до паралічу або навіть до смерті). Через цю хворобу Марія не мала можливості працювати в полі, тому лишалася сама вдома. Щоб не сидіти без діла, почала малювати.

     Її маленька душа прагнула приносити людям радість, а тому весь навколишній світ, з його неперевершеними барвами та образами лягали в основу її творчості. Як згадувала сама мисткиня, почалося все з того, що вона пасла гусей біля хати. Птахи повагом бродили серед квіток, а вона малювала рослини палицею на піску.

    Потім, побачивши синюватий глей, набрала його в пелену і розмалювала хату. Подивитися на ті диво-квіти збіглося все село – дивувалися, захоплювалися, просили їхні оселі так оздобити, а ще радили вчитися, вдосконалювати малярські здібності.

      Вперше широка аудиторія дізналася про Марію в 1936 році, коли її запросили до експериментальних майстерень, які відкрилися при Київському музеї українського мистецтва за два роки до того. У ці студії запрошували українських самородків, щоби дати змогу не лише показати свій талант, а й допомогти його вдосконалити. Так Примаченко опинилася в Києві.

    Серед десятків талановитих майстрів вона не згубилася, навпаки, стала освоювати нові мистецькі направлення: малювала, вишивала, захоплювалася керамікою. Нині в музеї зберігаються чимало її робіт того періоду – тарелі, глечики, які оздобленні химерними орнаментами. На виставці народного мистецтва Марія отримала диплом першого ступеня.

    Відтоді її роботи експонувались на виставках в европейських столицях. Талант українки визнали далеко за межами Батьківщини.

    Є така чутка, що Пабло Пікассо побачивши її картини, нібито, назвав їх “прекрасними роботами геніальної жінки”. Марк Шагал, надихнувшись творами Примаченко, і собі створив низку картин, які дуже нагадували дивовижних звірів Марії. На виставці в Парижі Марія отримала золоту медаль. Про це вона дізналася в лікарні, їй зробили операцію, а ця звістка допомогла пережити жінці біль від оперативного втручання.

  Із початком німецько-радянської війни мисткиня повернулася до рідного села. Там пережила всі труднощі воєнного та післявоєнного часу. Із фронту так і не дочекалась свого чоловіка Василя Маринчука, але до самої смерти чекала, що він повернеться.

  До малярства Марія Примаченко повернулася у 1950-ті. Тоді ж вона потоваришувала із видатним режисером Сергієм Параджановим. Він її підтримував, коли вона хворіла, діставав рідкісні для того часу фрукти та надсилав поштою. У 1960-х роках художниця створила низку робіт під назвою “Людям на радість”. За це її вшанували званням лауреатки Державної премії України імені Тараса Шевченка.

   Протягом всього життя натхненницею Марії Оксентіївни була природа та багатовікова культура українського народу. Її декоративні композиції зачаровували, дивлячись на них, немов поринаєш у втаємничений світ, який міниться різними тонами, кольорами, переливається і грає образами. Навіть квіти схожі чи то на птахів, чи то птахи на квіти.

   Художня спадщина художниці налічує майже п’ять тисяч творів. Вони зберігаються в музеях України та в приватних зібраннях. Попри світове визнання, Марія залишалася українською художницею, яка популяризувала поетичний фольклор своєї Батьківщини.

    Виставки праць Марії відбувалися в багатьох країнах – Польщі, Німеччині, Франції, Канаді. Неповторний світ творчості Примаченко вже кілька десятиліть досліджується вченими, йому присвячують монографії, статті, радіо- і телепрограми, фільми. Проте він настільки невичерпний і багатогранний, що привертає увагу нових і нових поціновувачів краси.

     Після аварії на Чорнобильській АЕС мисткиня навідріз відмовилася покидати батьківську хату, попри те, що село було зовсім недалеко від місця катастрофи. Вона вірила, що земля зцілиться, а Бог дасть здоров’я.

    Натомість художниця створила цикл робіт присвячений цій трагедії.

   В останні роки Марія не вставала з ліжка, хвороба не давала змоги ходити. Єдине, що залишалося художниці – малювати. У такий спосіб вона спілкувалася зі світом.

    В ніч на 18 серпня 1997 року серце видатної мисткині зупинилося назавжди.

  У сучасному образотворчому мистецтві неможливо знайти подібне явище, як творчість Марії Примаченко. Безперечно, вона належить до когорти майстрів, які, продовжуючи традиції українського народного живопису, створювали нове, співзвучне часові мистецтво та зробили неоціненний внесок у світову культуру.