Сьогодні, 19 березня 2025 року, на фасаді приміщення школи-ліцею №7, було відкрито чотири меморіальні дошки на честь полеглих патріотів-земляків – Бродовського Богдана Віталійовича, Тарчука Віталія Миколайовича, Михайловського Олександра Павловича, Скалецького Руслана Оленксандровича.

    Звитяжні воїни нашої держави, ставши на оборону незалежності та суверенітету, віддали найцінніше – своє життя.

є

     Бродовський Богдан Віталійович народився 17 квітня 1984 року в місті Гайсин. У 2002 році вступив на строкову службу, потім підписав контракт зі Збройними Силами. У 2005 році вступив до військового інституту м. Одеса, який Наказом Міністра оборони за рік у повному складі було переведено до Львова.

   Згодом навчався у Національному університеті «Львівська Політехніка» за напрямом підготовки «Тилове забезпечення», спеціалізацією – «Організація продовольчого забезпечення». У 2009 році здобув повну вищу освіту та офіцерське звання, а з 2014 року обійняв посаду начальника продовольчої служби окремої механізованої бригади «Холодний Яр».

      Богдан Бродовський – бойовий офіцер, пройшов Іловайськ, був на шахті «Бутівка», в Авдіївці, у Пісках у 2014‒2015 роках.

      У 2017 році Богдан Віталійович перевівся до корпусу резерву, наступного року звільнився з лав Збройних Сил. У 2019 році досвідчений начальник служби тилу повернувся в окрему механізовану бригаду резерву, а у 2021 році знов долучився до «холодноярців» на посаді заступника начальника тилу логістики.

     Майор Бродовський Богдан удостоєний відзнакою Командування окремої механізованої бригади «Холодний Яр» першого ступеню посмертно.

     Побратими згадують Богдана Бродовського, як безконфліктну, завжди усміхнену, надзвичайно чуйну людину. Був ревним футбольним вболівальником, разом із побратимами дивився матчі та дуже підтримував нашу збірну.

     Богдан Бродовський був турботливим і люблячим батьком. Залишилися у Героя мама, рідний брат, дружина та четверо дітей.

     Загинув 5 липня 2021 року на позиції у селищі Чермалик Маріупольського району Донецької області. 09 липня 2021 року поховали воїна в селі Вільне Дніпропетровської області.

     Указом Президента України №371/2021 від 18 серпня 2021 року «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» Бродовського Богдана Віталійовича нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).

       Тарчук Віталій Миколайович народився 04 вересня 1986 року в Гайсині, середню освіту здобув у місцевій школі №7, а після закінчив Зозівський професійний аграрний. Працював на Гайсинському комбінаті комунальних підприємств, потім на МХП філії «Птахокомплекс» Вінницької птахофабрики, Гайсинському спиртовому заводі, а згодом будівельником.

       Солдат Тарчук Віталій прийшов добровільно до Гайсинського РТЦК та СП, перебував в запасі, а вже 16 лютого 2023 року був призваний на військову службу по мобілізації у Гайсинським РТЦК та СП на посаду стрільця-снайпера 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 9 механізованої роти 3 механізованого батальйону в/ч А4718.

      Понад 8 місяців мужньо стримував наступи агресора… Та 03 вересня 2023 року Віталій Миколайович помер у шпиталі міста Дніпро від отриманого осколкового – вибухового поранення, що отримав в селі Кліщіївка на Донеччині.

     Його брат, Тарчук Сергій Миколайович з родиною вирішили провести захоронення захисника в с. Гранів. 09 вересня 2023 року поховали воїна на сільському кладовищі з усіма військовими почестями.

     Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 06 листопада 2023 року почесним нагрудним знаком «Комбатанський хрест» посмертно нагороджено солдата Віталія Миколайовича Тарчука

     26 січня у актовій залі Гайсинського РТЦК та СП було вручено нагороду родині загиблого, а саме брату Сергію Миколайовичу Тарчуку.

          Михайловський Олександр Павлович народився 09 жовтня 1987 року у місті Гайсині. Навчався в ліцеї №7 м. Гайсин. У 7 –му віці залишився без батька, тож виховувала одна мати. В 2014 році пішов добровольцем у 128 бригаду.

           У лютому 2015 року одержав орден «За мужність» ІІІ ступеня, а 2016 року орден «За оборону міста Дебальцево». Був одружений.

           З 2016 року по 2021 рік навчався в Уманському педагогічному університеті. У 2017 році підписав контракт, пішов служити у 59 бригаду. У 2020 році став батьком маленької донечки. В 2021 році підписав контракт у військовій  частині в Львівській області. З початку повномасштабного вторгнення захищав територіальну цілісність нашої країни на передовій.

          Загинув 14 березня 2022 року у місті Золоте Луганської області. Поховали Олександра Павловича 02 квітня 2022 року у селі Забойки Тернопільської області з усіма військовими почестями на місцевому кладовищі біля брата дружини-військового Андрія Капчура, з яким захищав Дебальцеве у зоні АТО.

      Указом Президента України від 08 травня 2022 року № 323 став вдруге кавалером ордена «За мужність» ІІ ступеня, але на жаль, посмертно.

           Скалецький Руслан Олександрович народився 13 грудня 1977 року. Проживав у селі Адамівка. Мав золоті руки, був справним землеробом, механіком, працював на тракторі та комбайнах у місцевого фермера.

           Цілими днями проводив час на сільськогосподарських угіддях та професійно справлявся з технікою. Був справжнім господарем у своїй родині, главою родини та люблячим батьком своїм донечкам.

           Наш земляк був мобілізований наприкінці грудня 2022 року Гайсинським РТЦК та СП. Військову службу проходив на посаді солдата – старшого техніка самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону 118-тої окремої механізованої бригади.

         Та на жаль, 01 серпня 2023 року, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новоданилівка Пологівського району Запорізької області, в результаті ворожого артирелійського обстрілу позиції самохідної артилерійської батареї, отримав поранення, після чого був евакуйований до Запорізької обласної лікарні, де помер від отриманих поранень, несумісних з життям.

         Ворожі окупанти забрали його життя, осиротили його донечок Діану та Ул’яну, зробили вдовою дружину Наталю і забрали сина у матері. 10 серпня 2023 року поховали солдата Скалецького у рідному селі Адамівка з усіма військовими почестями.

         13 вересня 2024 в приміщенні Гайсинського РТЦК та СП відбулося  вручення державної нагороди родині загиблого захисника, який віддав своє життя у війні із загарбниками.

        Відповідно до Указу Президента України від 18 січня 2024 року № 13 за особисту хоробрість і відвагу, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, солдата Скалецького Руслана Олександровича посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Орден отримали матір, дружина та донька захисника.

           До відкриття дошок пам’яті захисникам, які загинули захищаючи територіальну цілісність України, долучилися рідні, друзі, педагоги й учні школи, представники влади, містяни, знайомі, духовенство та ЗМІ.

є

є

          Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять спочилих Героїв та поклали квіти до пам’ятних дошок.

є

       Протоієрей Ярослав Вольвин здійснив чин молитовного освячення пам’ятних дошок та помолився за спокій душ спочилих захисників та захисниць, які зустрінуть нашу перемогу на небесах.

       Пам’ять про наших миротворців, наших ангелів-хранителів – житиме вічно в ім’я становлення української нації, утвердження державності, незалежності та суверенності України.

       Вічна пам’ять і слава нашим захисникам!