Страшна і нікому не потрібна війна забирає тисячі життів українських Героїв… Пам’ять про них і їх подвиг завжди будуть жити в серцях українського народу.

          21 травня 2026 року в селі Мар’янівка Кунянського старостинського округу, на фасаді сільського клубу відкрили дві меморіальні дошки на честь двох Героїв-земляків – Сергія Петровича Юрченка та Володимира Михайловича Пилипона.

є

є

     Сергій Петрович народився 20 вересня 1970 року в с. Війтівка Бершадського району Вінницької області. Закінчив Бершадську середню школу №2. Вищу освіту здобув у сільськогосподарській академії, отримавши спеціалізацію інженера лісового господарства.

     Під час навчання в інституті пройшов базову військову підготовку, отримав звання лейтенанта запасу. Військову службу в Збройних Силах не проходив. З 1992 року по 1998 працював у Бершадському та Гайсинському лісгоспах. Потім займався підприємницькою діяльністю.

    З початком повномасштабного вторгнення був мобілізований до лав українського війська. Служив у складі 210 окремого спеціального батальйону «Берлінго». Брав участь у запеклих та важких боях за Бахмут, Іванівське (Донецької області), населених пунктів Табаївка Харківської області та Невське Луганської області. Був двічі поранений. Але навіть це не його зламало. Після лікування, з травня 2025 року продовжив службу у розпорядженні командира військової частини А0707, обіймаючи посаду старшого лейтенанта, заступника командира радіорелейної роти з озброєння радіорелейного батальйону.

  Сергій Петрович завжди сумлінно та професійно виконував покладені на нього завдання. Користувався авторитетом серед колег та підлеглих.

    На жаль, важка хвороба передчасно забрала життя Сергія Юрченка. Його серце, обпалене війною, зупинилося 18 листопада 2025 року в реанімаційному відділенні Інституту серця МОЗ України м. Києва. Поховали офіцера 20 листопада 2025 року на кладовищі міста Гайсин на Алеї Слави з усіма військовими почестями.

   Володимир Михайлович народився 12 березня 1991 року в селі Михайлівка у багатодітній родині. Згодом сім’я переїхала в село Мар’янівка, де він закінчив школу та продовжив навчання у професійному технічному училищі імені Заболотного, здобувши професію механіка. Проживав разом із батьками, одружитися так і не вспів.

    01 серпня 2024 року був мобілізований на військову службу у 59-ту бригаду. Служив солдатом, номером обслуги 4-го гранатометного відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки військової частини А2896.

   26 листопада 2024 року вирушив на виконання бойового завдання у село Пушкіне Донецької області. На наступний день, з 27 листопада, вважався зниклим безвісти за особливих обставин.

  Довгих 10 місяців рідні плекали надію про гарні новини… Після заходів репатріації за експертизою ДНК та підтверджено факт загибелі Володимира Пилипона.

   Поховали воїна 23 вересня 2025 року на Алеї Слави кладовища у с. Мар’янівка з усіма військовими почестями.

  Почесне право відкрити меморіальні дошки надали родинам загиблих земляків. Дивлячись на них, розумієш: час не лікує — так само болить серце і кровить душа. І скільки б не було в родині дітей, кожен із них — єдиний і безцінний для батьків, частинка їхнього серця, яку неможливо замінити.

є

є

  Пам’ятаймо, громадо, ці гарячі і невпинні сльози матерів — вони нагадують нам справжню ціну нашої свободи. В них – біль утрати і правда цієї війни.

 Присутні вшанували полеглих українських звитяжців хвилиною мовчання та поклали квіти до меморіальних дошок. Під час заходу було здійснено осв’ячення меморіальних дошок з портретами наших захисників.

  Світла пам’ять нашим Героям.