Рубрики 
Метки: 
Господи, гніву пречистого благаю — не май за зле.
Де не стоятиму — вистою.
Спасибі за те, що мале людське життя,
хоч надією довжу його в віки.
Вірою тугу розвіюю, щоб був я завжди такий,
яким мене мати родила і благословила в світи.
І добре, що не зуміла мене од біди вберегти.
Василь Стус
Гайсин чарівний. Добрий. Відкритий. Затишний. Доглянутий. Відчувається, що мешканцям не байдуже до рідного міста і вони ставляться до нього з любов’ю. Але я й уявити собі не міг, наскільки потужна історія цього краю і наскільки яскраве, цікаве та багато-манітне культурне життя Гайсина.
Ричков Микола Леонідович, начальник відділу культури, молоді та спорту Гайсинськоі райдержадміністрації, Заслужений працівник культури України
Зима довго кружляла навколо столиці й врешті-решт показала нам силу стихії, шокувавши мешканців та гостей міста. Споглядаючи зиму за вікном, подумки я повертаюся на охайні вулички затишного містечка Гайсин. Смажелюк, Пясецька, Головань, Менюк, Горошко, Громова (Танцюра), отець Ігор кухта, отець Ярослав Вольвин…
Культура… Саме від такого усвідомленого і ніжного ставлення до культури, котре склалося тут, я отримав надзвичайне задоволення. Я був у захваті від того, як тут плекають, розвивають та зберігають рідну культуру. Тут співають, танцюють, пишуть, створюють картини з дерева, займаються гончарною справою, створюють музеї… Тут живуть душею. Українською душею. Як же нам усім цього не вистачає! Ми відчуваємо порожнечу в душі, але так і не навчилися напувати душу молитвою та красою.
Микола Ричков опікується культурою міста. І за розмовою з ним, я зрозумів, що для нього це набагато більше за роботу чи посадові обов’язки. Для нього це служіння Нації і Богу, справа його життя. Гайсин наче велика родина, в якій завжди раді гостям.
Гостинність господині, котра прихистила пілігримів, праця військових, котрі власними силами організували сквер та музей, турбота та безперервна праця співробітників культури, творча яскравість співаків, майстрів народної творчості і спокійна виваженість священників… Все це — частинки тієї мозаїки, яка створює місту той неймовірний колорит, в який просто неможливо не закохатися.
Микола Ричков — один зі стовпів місцевого культурного життя. Він не просто вирішує організаційні питання, а достеменно знає все про події, фестивалі, виставки, музеї та життя творчих колективів. Він живе цим.
Він завжди в центрі всіх значущих подій в житті громади. Ми з ним говорили, а я чув відлуння гомону тієї іншої, маловідомої пересічним українцям країни, котра кличе до нас, до наших сердець з глибини віків. І серце пана Миколи зуміло почути та відчути цей поклик набагато раніше, ніж більшість з нас.
Посеред «Сповіді» ми раптом побачили щось в очах одне одного, посміхнулися і все ж таки зуміли почути те, про що говорить душа. Він українець. Добрий. Щирий. Закоханий у свою країну та культуру. У цієї великої, потужної людини неймовірно добра та ніжна душа, котра з величезною любов’ю ставиться до кожної сторінки нашої непростої історії.
Між зйомками програми у нас була можливість прогулятися по будинку культури. Величезна будівля, красива, доглянута, з гарним ремонтом. Відчувається, що тут і ремонт і свою роботу виконують не зразково-показово, «для галочки», а з відповідальністю, теплом та усвідомленістю. Люди, котрих ми зустрічали, посміхалися нам, віталися до нас, постійно кудись поспішали.
І не було серед них облич чиновників, котрим ти набрид і почав дратувати, як тільки постукав до них в кабінет. Живі, небайдужі, заклопотані. Я ніби вдихав ковток свіжого повітря, коли озирався навколо.
Сам Микола Леонідович, коли мова заходить про нього самого, стає вкрай дипломатичним і навіть трохи сором’язливим. Він просто не розумів, як можна говорити про нього самого, коли він має стільки всього розповісти про місцеву культуру. Це було так по-дитячому щиро. Але водночас викликало в мені глибоку повагу. Ось тому мені й припав до душі Гайсин: люди там просто неймовірні, хоча самі того не усвідомлюють.
Культура. Виховання. Повага. Ми стаємо Нацією, коли пам’ятаємо, завдяки чому ми УКРАЇНЦІ. А неймовірне місто Гайсин – чудове нагадування про це. Я вклоняюся герою цієї «Сповіді» за все, що він робить для України з добром, любов’ю і відданістю справжнього українця.
