30 серпня новоселівська земля прийняла на вічний спочинок Фросину Іванівну Міщенко, відому землячку, легендарну постать українського гончарства, Заслуженого майста народної творчості з квитком №1.
Народилася вона 7 липня 1926 році в Новоселівці. Фросина Іванівна – племінниця славнозвісних Якова та Якима Герасименків, гончарів із Новоселівки, чию кераміку в 30-ті роки минулого століття знали не лише в Києві, а й далеко за кордоном.
З дванадцяти років довелося Фросині Іванівні зазнати важкої колгоспної праці в полі, а потім з 1944 по 1947 рр. був цукровий завод, куди за рекомендацією колгоспу направили дівчину на роботу. З 1947 р. взяли дядьки Герасименки Фросину Іванівну до себе ученицею в гончарню, стали навчати секретів роботи з глиною. Часто доручали розписувати роботи на виставки.
У 1948 р. майстриня вже самостійно виготовляла посуд, іграшки. Робота з глиною дуже подобалася, хоч і важкою була для дівочих рук. Та тільки навчилася Фросина Іванівна вправно гончарювати, як засудили її до шести місяців примусової праці за те, що самовільно пішла з колгоспу працювати в гончарну майстерню. Деяким чиновникам здалося, що заняття керамікою – це не що інше, як свідоме усунення від участі в колективній праці. Не змирилася з вироком майстриня, таємно втекла з-під варти. Доля закинула її аж до Молдавії. Бідувала там, зовсім знесиленою повернулася додому. Так і відпрацювала в колгоспі примусову працю півроку день у день без жодного трудодня.
А потім знову повернулася до гончарів. Виготовляла вироби, випалювала, розписувала і знову творила, творила високохудожні речі. З початку 50-х років почала брати участь у виставках народної творчості.
Глиняним виробам бабці Франі, як її лагідно називали односельчани, немає ліку. Це глечики, макітри, полумиски, горнятка, гладущики, куманці, свистульки, баранці та півники із буйним рослинним орнаментом, чудернацькими птахами й звірами, оригінальними сюжетами. Кожен виріб самобутній, як і сама авторка. Подарунки від Фросини Іванівни мають шанувальники гончарного мистецтва по всій Україні. Також високу оцінку її творчості дали поціновувачі з Німеччини, Канади, Чехословаччини та інших країн.
Не злічити, як виробів, так і нагород, які вона здобула за вагомий внесок у розвиток гончарного мистецтва. Окрім почесних грамот Міністерства культури України, Національної спілки майстрів народного мистецтва України, облдержадміністрації, обласної Ради, управління культури і мистецтв облдержадміністрації, подяк обласного центру народної творчості та відділу культури і туризму Гайсинської райдержадміністрації, Фросина Міщенко була неодноразово удостоєна Президентської премії.
Виростила когорту своїх послідовників, учнів, шанувальників таланту. Послідовниками гончарної справи стали її учні – односельці – Тетяна Шпак, Заслужений майстер народної творчості України, Тетяна Дмитренко і на жаль вже покійна Валентина Живко. Навчилися у неї цьому ремеслу і Людмила Філінська, подружжя Наталія Лавренюк та Василь Рижий, молоді майстри Михайло Діденко, Вікторія Ніколаєва, Оля Цибуля…
Фросина Іванівна зберегла, розвинула і вміло передала бубнівський стиль кераміки, який вона також успадкувала від своїх дядьків відомих братів Герасименків. І звісно традиція орнаментального розпису бубнівської кераміки на сьогодні стала поширеним явищем сучасного мистецтва народної кераміки на Вінниччині. Саме тому у 2018 році до Національного реєстру нематеріальної культурної спадщини від нашої області першим був занесений елемент «Традиція орнаментального розпису бубнівської кераміки» як унікального явища багатовікового традиційного мистецтва.
Вона померла 28 серпня на 95-му році життя. Помолитись за упокій душі, попрощатися і віддати шану пам’яті талановитій майстрині, яка своїм самобутнім мистецтвом прославила не лише Гайсинський край та Вінниччину, але й Україну, приїхали та прийшли рідні покійної, представники обласного та районного управління культури, майстри-гончарі із різних куточків Вінниччини, працівники старостинського округу, педагогічний колектив місцевої школи, працівники закладів культури, односельчани та шанувальники її творчості.
Церемонію поховання здійснив протоієрей Олександр Свято – Троїцької церкви. У поминальному слові священик повідав про життєвий шлях майстрині, наголошуючи на особливій доброті й відкритого серця Фросини Іванівни. Майстриня до останніх днів, малювала та ліпила із глини, поспішаючи передати все, чим наділив її Бог своїм послідовцям.
Начальник відділу культури, молоді та спорту Гайсинської міської ради, Заслужений працівник культури України Микола Леонідович Ричков висловив щирі співчуття рідним та близьким. У своїй промові також відзначив, що село Новоселівка має велику честь бути батьківщиною такої особистості, якою була Фросина Іванівна, адже завдяки її творчості село знають не тільки в Україні а й світі. І коли в м. Києві започатковували проведення творчого звіту «Мистецтво одного села», то дуже приємно було що першопрохідцями були жителі села Новоселівка, і звісно вироби Міщенко Фросини зайняли чільне місце на виставці.
Директор Вінницького обласного центру народної творчості, Заслужений працівник культури України Тетяна Омелянівна Цвігун висловила співчуття родині покійної від себе особисто, від начальника обласного управління культури Ольги Миколаївни Дернової, від усіх працівників обласного центру народної творчості та майстрів-гончарів, які знали, любили і поважали Фросину Іванівну. Вона розповіла, що вона дійсно була живою легендою Поділля, і прославила своєю творчістю нашу Вінниччину,Україну на увесь світ. Адже її вироби є у музеях багатьох країн.
«Фросина Іванівна не тільки любила глину, вона ще й вміло вишивала, малювала, робила вироби із паперу, любила складати вірші та пісні, які неодноразово виконували під час концертів у сільському клубі. Вона була колишньою учасницею фольклорного колективу Новоселівського клубу» – так у своєму виступі зазначила завідуюча Новоселівським сільським клубом Надія Василівна Каращенко
Заступник директора з виховної роботи місцевої школи Ірина Станіславівна Коваленко розповіла, що Фросина Іванівна дуже любила дітей, які в останні роки часто навідували її. В Бубнівській школі є кімната-музей Міщенко Фросина Іванівни, де зберігаються вироби майстрині та розміщені стенди про її життєвий та творчий шлях. Раніше дуже часто відвідувала школу, де спілкувалася із педагогічним колективом та учнями та передавала свої вміння та знання із основ створення та розписуванню глиняних виробів.
Лише добрі, щирі та теплі слова шани лунали з уст старости Бубнівського старостинського округу Тамари Іванівни Гончарук
Фросину Іванівну поховали на сільському кладовищі поруч із коханим чоловіком. У неї залишилися син, донька, шестеро онуків і шестеро правнуків.
Пам’ять про Фросину Іванівну вічно житиме в наших серцях.
Вічна та світла їй пам`ять!